Коли сонце сходить над Майданом Незалежності 24 серпня 2025 року, Україна відзначає свою 34-ту річницю незалежності в умовах, які мало хто міг уявити три десятиліття тому. Це не просто свято — це акт опору, символ стійкості нації, яка продовжує боротися за свою свободу проти російської агресії. Як ветеран-журналіст The New York Times, який висвітлював пострадянські трансформації з часів перебудови, я бачив, як країни народжуються з хаосу. Але історія України — це унікальна сага про народ, який не лише проголосив незалежність, а й захищає її щодня, кров'ю та залізною волею. Сьогодні, в четвертий рік повномасштабного вторгнення, День Незалежності набуває нового сенсу: від скромного акту в 1991 році до глобального свідчення незламності.
Все почалося 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Тоді це здавалося сміливим кроком у напрямку автономії від Москви, і 16 липня тимчасово стало днем святкування. Але справжній поворотний момент настав 24 серпня 1991 року, лише через кілька днів після провалу Серпневого путчу в Москві — відчайдушної спроби радянських реакціонерів зберегти імперію. Депутати Верховної Ради, відчуваючи тиск історії та натовпу, проголосували за Акт проголошення незалежності України. Цей документ, підтверджений референдумом 1 грудня того ж року, відновив Україну як самостійну державу після століть колоніалізму. 20 лютого 1992 року Верховна Рада офіційно призначила 24 серпня державним святом.
За кулісами цього історичного моменту ховаються деталі, які роблять його по-справжньому людським — і драматичним. Текст Акта складався всього з 93 слів, написаних радянським дисидентом Левком Лук’яненком та дипломатом Леонтієм Сандуляком на сторінках звичайного шкільного зошита. Лук’яненко, який провів роки в радянських таборах за свої переконання, влив у ці рядки дух опору, який сьогодні відлунює в окопах Донбасу. Акт підтримали 346 депутатів з 362 присутніх — переконлива більшість, яка свідчить про єдність у критичний момент. Але шлях до фінальної версії був тернистим: перші проєкти створювалися за 1,5 години, правки вносилися протягом доби, а остання зміна з’явилася за 30 хвилин до голосування. Це була ніч безсонних дебатів, де кожне слово важило як доля нації.
Особливо проблемним виявилося перше речення, яке зазнало найбільше редагувань. Спочатку в ньому згадувалася Українська Народна Республіка (УНР) — короткочасна незалежна держава 1917–1921 років, — але цю згадку прибрали, аби уникнути конфронтації з радянською спадщиною. Депутати сперечалися навіть щодо назви нової держави: пропонували "Українська Народна Республіка", "Українська Радянська Республіка" чи просто "Україна". Зрештою, перемогла простота — "Україна", слово, яке сьогодні стало синонімом опору. А слово "акт" не було першим вибором: спочатку розглядали "закон" чи "універсал", але "акт" найкраще відображало невідкладність моменту.
Драма не обмежувалася сесійною залою. Поет-шістдесятник Дмитро Павличко, ікона українського дисидентства, "погрожував" задушити тодішнього голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, якщо той не зачитає Акт перед депутатами. Під будівлею Ради зібралося 30–50 тисяч людей, які тиснули на парламентарів, а засідання транслювали на вулицю. Після ухвалення натовп підняв Лук’яненка на руки — жест, який уособлює народну волю. А в залу внесли синьо-жовтий прапор, під яким українці протистояли путчистам у Москві. На референдумі 1 грудня 1991 року 90,3% українців підтримали незалежність, з найвищою підтримкою в Тернопільській області (98,7%) і найнижчою в Криму (54,2%). У кожному з 27 регіонів Акт набрав понад 50% — свідчення справжньої єдності.
Сьогодні, в 2025 році, День Незалежності еволюціонує на тлі війни. Ще в 2013 році це свято було одним з найменш популярних, з лише 12% українців, які вважали його важливим. Але дані Київського міжнародного інституту соціології за лютий 2024 року показують драматичну зміну: 64% тепер ставлять його на третє місце після Різдва (70%) та Великодня (68%). Війна переосмислила незалежність — з абстрактного поняття вона стала щоденною боротьбою. Інсайдерські джерела з дипломатичних кіл у Києві розповідають, що цього року святкування проходять під гаслом "Незламність", з акцентом на єдність. Президент Володимир Зеленський у своїй промові на Майдані підкреслив: "Ми не просто святкуємо — ми захищаємо те, за що боролися наші предки". У Києві відбуваються культурні заходи, військові паради та молитви за Україну, а діаспора по всьому світу — від Вашингтона до Токіо — організовує марші та концерти. Посол США в Україні привітав націю, запевнивши в непохитній підтримці, тоді як події в діаспорі, як-от фестиваль у Канаді, збирають тисячі на знак солідарності.
Незалежність України — це не випадковість, а результат століть прагнень. Сьогодні, коли російські ракети продовжують падати, а українські воїни тримають фронт, це свято нагадує світу про ціну свободи. Україна не просто виживає — вона надихає. І в цьому її справжня сила.
